ут трапляється дедалі більше жінок, які організовуються в сусідські спільноти, де разом доглядають за дітьми. Жінки планують розвиток спільноти.
фактично це повернення первинного устрою (в хорошому сенсі). Мені здається, що коли говорять про традиційні цінності, то насправді говорять про або вузьке прочитання, або новітні нав'язані цінності.
Шлюб ніяк не пов’язаний із любовʼю, це лише договір, заснований на нерівності.
на щастя наразі шлюб може бути більшим за це. Раніше під концепцію любові справді жінок навчали виконувати всю домашню працю. Навіть при наявності в обох робіт могло бути нормою почути "якщо вона любить, то чому вона не готує борщі?"(та й зараз мало що змінилося)
Надто часто жінки вірять, що терпіти погане ставлення чи жорстокість, пробачати й забувати — це ознака відданості, прояв любові.
знову коментар з особистого. Коли я з'їхалась з хлопцем, родичі питали мене чи я не перевантажую ЙОГО і питали як справи у НЬОГО, а не чи я щаслива з ним, чи я задоволена.
Ми відводимо їй другорядне місце, особливо в порівнянні з романтичними стосунками
за моїм особистим досвідом, то родина підкреслено нівелює дружбу, як щось неважливе. ОСОБЛИВО, коли це стосується жіночої дружби. В суспільстві взагалі є уявлення, що жіночої дружби не існує, а лише чоловіки між собою можуть мати щирі глибокі стосунки
Зберігання сімейних таємниць часто унеможливлює створення спільноти у великій родині.
і для нас це величезна проблема, адже є багато міжпоколінєвих замовчаних травм. Часто діти чи онуки починають замислюватися про голодомор, репресії, ставати свідомішими, а їхні батьки й старші покоління залишаються законсервованими у своєму травматичному досвіді. Це нівелює передавання традицій і заважає відновлювати зв'язок
Дослідження в США показують, що економічні фактори (висока вартість житла, безробіття) швидко створюють культурний клімат, у якому дорослі діти пізніше залишають батьківський дім і часто повертаються — або взагалі ніколи його не покидають.
так, на відміну від поколінь Х і baby boomer, ціни на власне житло для міленіалів і Z зависокі, щоб будувати незалежне життя. В нас ситуація ще більше відрізняється
Але я знаю, що вижила й стала успішною всупереч травмам дитинства тому, що в нашій великій родині були люблячі люди, які виховували мене й давали мені відчуття надії та можливостей
мені відчувається, що не є об'єктивною в цьому питанні. Аналогічно варто згадати, що є батьки, які хочуть захистити своїх дітей від неадекватності родичів - і тоді нуклеарна маленька родина є виходом і новим майданчиком виховання.
Для гармонійного виховання має бути спільність поглядів членів великої родини, що часто в наших реаліях є дуже важким (оскільки загалом ситуація нестабільна)
Це надало батькові абсолютну владу, а матері — другорядну — над дітьми
ніколи не думала про це під таким кутом, але це слушна позиція. Справді в вертикальних стосунках чим менші групи, тим контрольованіші. Демократія, горизонтальні зв'язки передбачають стихійність і думку більшості, що може бути побудована за віком, однак частіше є спільністю поза характеристиками.
Беручи за стандарт працівника-чоловіка, такі рішення фактично карають жінок за те, що вони – «інші».
я часто чую (особливо від чоловіків), що жінки з фемінізмом хочуть привілей, але наші базові потреби відізняються і це справді важливо враховувати
Хірург
тепер ми маємо "хірургиню". фемінітиви вкрай важливі для реконструкції способу мислення
ідсвідома упередженість щодо жінок (і до всього, що можна назвати «жіночним») є дуже впливовою в нашому суспільстві.
жіноче часто сприймається менш вартісним, ніж чоловіче - і це справді потребує коригування.
Він має підтримувати боротьбу всіх трудящих: жінок, чоловіків, людей будь-яких гендерних ідентичностей і рас, національностей, громадянств тощо,
для цього вже придумали соціалізм. Навіщо фемінізму збирати під собою усі інші ідеї? як на мене, то це розмиває суть підходу й робить незрозумілим чого саме прагнути(або в якій послідовності)
Фактично вони складають понад половину світового робітничого класу, враховуючи, що «їхнє спільне місце у відносинах виробництва й відтворення є універсальною, проте історичною, матеріальною базою для їхньої потенційної мобілізації та політичної організації не як жінок і не як трудящих, а як трудящих жінок»
через це мені ще більше здається, що справа не в капіталізмі чи класовій нерівності, а саме в патріархальному устрої
По-друге, треба пам’ятати, що трудящі класи розділені не лише за категоріями гендеру, раси, етнічності тощо, але і за категоріями освіти, професійної діяльності, доходу, місця проживання, релігії, політичної приналежності тощо, тобто відповідно до соціальної та економічної стратифікації.
абсолютно погоджуюсь, але це все важко втиснути в поняття "класу" - надто різноманітною і штучно створеною буде група
часто призводить до заміщення поняття класу поняттями доходу або соціоекономічного положення
на мою думку поняття "клас" не безпідставно зникає. У книзі Фактологія йшлося про те, що за останні 50-100 років людство значно просунулося в доланні крайньої бідності. Не можна сказати, що ми всі однаково мірою багатішаємо, але навіть у найбідніших з'являються необхідні зручності, починаючи від каналізації і закінчуючи телевізором чи смартфоном (чи навіть власним транспортом). Таким чином я вважаю, що поняття "класу" справді вже є недоречним, особливо в умовах інтернету люди почали більше змішуватися в міжкласових стосунках. З різним рівнем доходу люди дозволяють собі подібні речі й не можливо на око визначити до якого класу належить людина.
Тим паче дохід всередині кожного класу значно відрізняється (усі підприємці не заробляють на 50 тисяч більше, ніж комунальники)
Загалом за капіталізму для жінки з робітничого класу бути неоплачуваною домашньою працівницею є функціональною альтернативою заробітку[
як показує практика срср і соціалістичного режиму, для жінки-робітничої єдина альтернатива - і виконувати усю хатню роботу, і працювати.
капіталістичну економіку
знову наголошую на парадигмі "і..., і...". Так, капталізм підсилює це, але патріархат існував і в "докапіталістичний" час.
Якби вирішував виключно капіталізм, то хіба не логічно, що двоє платоспроможних людей, що заробляють вкупі більше й витрачають гроші на товари, є більш вигідними, ніж суто чоловік-годувальник?
негайного припинення видобутку та спалення нафти й газу
яким чином на даному етапі людство могло б НЕГАЙНО це зробити?
Але точно не в нас самих. Існування такої категорії уможливлює розуміння природи як ресурсу для експлуатації й виснаження.
природи не існує - це дуже цікава теза
Розуміння цього допоможе нам не відтворювати колоніальну логіку й не замовчувати знання та практики інших культур, у яких багато мудрості про взаємотурботу та живильні, а не виснажливі стосунки
коли ми говоримо про корінні народи, то аналогічно ми можемо сказати про зв'язок з природою будь-якого народу, в період "аграрності" або ж "дотехнологічний". У українців також можна помітити сакралізованість природи, якщо звернутися до фольклору, однак це справді зникає з переходом від якості до кількості
колоніалізму
я розумію ідею, але від слів марксизм і соціалізм сіпається око. в контексті України ця ідеологія не бореться з колоніалізмом
Навіть більше, «захист довкілля» чи будь-яка екологічна праця теж набувають фемінного забарвлення й вбачаються належними жінкам через їхню «природну» спорідненість із живим світом.
з тої ж опери як чоловіче - логіне, технічне ; жіноче - інтуїтивне, дике, природне
Рішення, які випливають з такого розуміння проблем, прикуті до технократичних пропозицій
насправді це також вагомо й доречно. у книзі "Невидимі жінки" оповідалося, що в одній країні людям за межею бідності , що розпалювали вогнища, спробували запропонувати в користування духовки (але їх не купували через ціну, швидкість приготування, незвичність способу). Проблема була у чаді, який заповнює дім, коли горить відкрите вогнище, що спричиняє захворювання дихальні, особливо у дітей та жінок. Зрештою їм запропонували користуватися решітками, що зменшують викиди цього диму й кіптяви - і це коштувало набагато дешевше за духовки. Так, це комерційна історія, але водночас це рішення проблеми, що покращує життя жінок
пригноблення та виснаження жінок і природи має спільні джерела й логіку.
відгукнулась фраза. Щось подібне читала в "Жінки, що біжать з вовками". Там проводилося аналогію забруднення ріки та жіночого життя різними відходами за казкою "Ла Йорона". У одній з сучасних версій казки жінка випила забруднену воду з річки, народила дітей з тяжкими фізіологічними порушеннями і збожеволіла. Певним чином недбалість до екології робить умови життя жінок дедалі важчими. Включно з тим, що жінки найчастіше займаються прибиранням і мають справу з хімікатами.
У мене є сімейна патріархальна історія, як чоловік бабусі зробив їй "послугу", взявши на себе миття унітазу в період її вагітності й годування грудьми, а тоді використовував це як маніпуляцію в сварках
Any demand that people clearly be men or women, let us be clear, is the patriarchal world view.
Мене зацікавила ця думка, я б хотіла подумати над нею більше. Справді патріархальній структурі важливо дотримуватися цього, бо тоді випливає купа правил: поступитися місцем, вдати слабкість, працювати чи народжувати тощо. Ці вимоги часто йдуть в розріз з бажаннями.
This is an argument for gender normativity
згадую полеміку щодо жіночих вагонів. і взагалі всього що стосується розділення убезпечення. Я тут почуваюся розірвано: я хочу убезпечити себе і водночас вибудувати адекватне суспільство, де я не матиму ховатися.
Many cis women as well as trans women have been told they are out of line; told they have entered the wrong room; told they are not really women because of how they do or do not appear.
культура зовнішньої оцінки справді продукує стереотипи й додає того, що дівчат в дитинстві навчають як має виглядати й поводитися жінка. Виходить замкнене коло: нз одного боку кажуть що ти жінка і тому маєш поводитися як жінка, а з іншого поводься так, щоб в тобі впізнали жінку
Human beings generally, including children, have the capacity to pick out the biological sex of others from visual appearances alone, most of the time
в типуванні облич існує парадигма інь-янь як вираження фемінності й маскулінності. І насправді ті самі риси можуть бути присутні в жіночому обличчі й в чоловічому. Тобто як би не спрощувати, все одно неможливо в ідеалі зовнішньо визначити стать усіх (особливо якщо не існувало б моди на певну довжину волосся)
I think in everyday life, many use sex and gender vaguely.
погоджуюсь.
“If we replace ‘sex’ with ‘gender’ as a way of thinking about ourselves, it will be harder to tackle sex-based oppression.
мені здається що тоді збільшиться поле боротьби, але це не означає, що комусь можна заборонити заявляти своє право на рівність. Мене тягне перенести приклад в площину расованості. Якщо визнати расованість не лише "кольорових" людей, а й тих що нижчі за статусом (як українці відносно британців чи німці), то не стане важче добиватися своїх прав. Просто ми побачимо ширший контекст
If trans people are associated with gender, and gender is treated as immaterial, trans people or trans identities become immaterial
Я розумію про що говориться в статті, можу зрозуміти й чому, але для мене навпаки таке "серйозне" ставлення до статі на відміну від гендеру допомагає прийняти той факт, що існують трансгендерні люди, які почуваються невідповідно до своєї "тілесної оболонки" й хочуть змінити стать. Ніби сама наявність цієї розбіжності об'єктивне-суб'єктивне вже робить підставу довіряти своєму чуттю , а не "сліпій природі". Тобто навіть у спекулятивній фразі можна вчути аргумент на підтримку трансгендерних людей.
provisional
погоджуюсь з тим, що гендер є соціальним конструктом. Щодо статі, то з курсу "соціологія сексуальності" мені сподобалася ідея того, що це спектр від крайнього чоловічого вияву до крайнього жіночого. Тобто його неможливо поділити на 2 частини. Однак я вважаю саму ідею розподілу необхідною, адже здебільшого люди тяжіють до одного полюсу і їм потрібно розуміти свою фізіологію, гормони. Зокрема жінки в медичному плані досі недостатньо вивчені(як розпізнати інсульт тощо). Жіночі й чоловічі трудові цикли різні через скачки гормонів - і це важливо враховувати в досягненні рівності за потребами, а не номінального урівнення.
The laughter is also a groan because the voices of “gender critical” feminists have been so amplified by the mainstream media that there are now so many distortions that it would be hard for someone new to feminism to see clearly what is going on.
мені здається, що в Україні наразі це не є проблемою. По моїх спостереженнях, то в нас ніби весь пластилін змішали в одну кульку. Немає ні чисто академічного, ні гендерно критичного, ні расованого, ні... Тобто всі намагаються проштовхнути своє персональне бачення фемінізму - і я б сказала, що воно повільно, але успішно захоплює суспільство (навіть ту бюрократичну й традиційно-сімейну частині)
One way of not confronting what you see when you don’t like what you see, of not learning from a reflection the need for self-reflection, is to smash the mirror.
дуже влучна цитата. Зараз в інтернеті багато людей вдаються не до дискусії над проблемою, а над висміюванням мовця, зменшенням його/її ваги.
Когда тебя десятилетиями не слышат, крик о справедливости неизбежно будет гром
дуже влучна фраза. Стосується будь-яких груп і течій. Її б варто було усвідомити противникам прайдів як "пропаганди".
антиинтеллектуальные времена
я з цим згодна, але водночас коли ми жили в добу інтелектуальних елітарних суспільств, то жінки були замкнені в золотих клітках, а дискусія про гендери взагалі не була можливою. Зараз ми маємо майданчик для висловлення й можемо легше знаходити спільноту собі подібних, щоб виразити себе.
Мы передаем исторические знания о том, что означало быть женщиной в ту или иную эпоху, в том или ином месте, и видим, как эти категории со временем менялись.
я справді мало знаю про транслюдей і хотіла б дізнатися як вони вирішують для себе питання гендеру. Тобто так в 19, 20 сторіччі є чітка модель що таке чоловік і що таке жінка , між ними можна обрати. Наразі кордони поведінки й самовираження більш гнучкі, тож можна бути фемінним_ою чи маскулінним_ою без прив'язки до статі. В такому разі в чому суть саме гендерного переходу вважати себе жінкою чи чоловіком? (ну це більше мої роздуми в повітря)
Такая позиция предполагает, что пенис – это и есть угроза и что любой человек с пенисом, определяющий себя как женщину, устраивает подлый, лживый и вредный маскарад.
мені здається це не зовсім коректним в дискусії. Батлер роздуває аргумент, доводить його до максимуму. Я не вважаю (думаю Роулінг також), що кожна людина з членом небезпечна й намагається проникнути в жіночу роздягальню саме з ціллю згвалтувати, однак я не можу виключати можливості, що хтось таки цього бажає і може скористатися лазівкою. Аналогія з дитячим садком: загалом люди не помишляють робити щось з дітьми, але є педофіли, тому територія дитячих садків закрита й входити можуть тільки ті, хто забирає дітей у вихователів.
Я не знаю який вихід. Можливо створення окремої роздягальні для трансгендерних людей? але й це множення варіацій також не є продуктивним.
To take on thehistorically feminized and therefore invisiblepractice of nursing, nurturing, caring.
я поки не бачу шляхів відходу від капіталістичної моделі в цілому, тому думаю що варто поговорити й за те що догляд також має мати ціну й цінність. Жінки часто доглядають літніх людей чи дітей чи хворих і не працюють.
Care, in this configuration, is only requiredsometimes. When sickness is temporary, care isnot normal
це дуже важливе зауваження
Because to stay alive, capitalism cannot beresponsible for our care—its logic of exploitationrequires that some of us die.
тут я не згодна. Капіталізму потрібні люди, які будуть платити й купувати. Капіталізм не заточений на вмирання (щонайменше всі сфери, окрім фармакології, яка також цільова - запобігти смерті). Це звучить дуже пафосно, але з капіталізмом чи без ми все одно вмиратимемо, бо це природній процес.
It isthat all of our bodies and minds carry the historical trauma of this, that it is the world itselfthat is making and keeping us sick
погоджуюсь. На цю тему є цікава книга "Уламки дитячих травм" - вона більше про дитячий індивідульний досвід, але усе діє комплексно
tional
як то кажуть "men react, women overreact" - і це сумно (тут ще й накладається расованість)
she’s still grappling with the psychictoll—what she calls ‘the trauma of not beingseen.’”
також симптоми популярних хвороб у жінок інакші, ніж у універсальної людини (звісно ж чоловіка), якого вивчають в університеті. мені свого часу довелося обійти багатьох лікарів, які вважали мої скарги надуманими, недостатньо серйозними й "від нервів", перш ніж визначили причину й змогли надати допомогу. і після цього всього мій батько постійно наголошує, що це я затягнула і не хотіла лікуватися
“Psychologists have constructed amyth—that somewhere there exists somestate of health which is the norm, meaningthat most people presumably are in that state,and those who are anxious, depressed, neurotic, distressed, or generally unhappy are deviant.”
мені (як психологині) все ж здається, що є певний стан норми - назвімо його краще ідеальним станом - до якого ми всі прагнемо. На прикладі українців_ок під час війни можна сказати що зараз з'являється нова норма тривожності і тд, беручи наші обставини. водночас я не можу сказати що стара норма заважає існувати. (навпаки людина з депресією може вважати , що вона жалюгідна, бо "лінується", але насправді її стан пояснюваний і потребує поблажливості до себе й розуміння)
What if depression, inthe Americas, at least, could be traced to histories of colonialism, genocide, slavery, legal exclusion, and everyday segregation and isolation thathaunt all of our lives, rather than to be biochemical imbalances?
це значно резонує з трансгенераційною травмою: травми наших пращурів продовжують проживатися нами у вигляді фізичних і психічних порушень. І це справді так, хоча це важко прослідкувати, визнати й змінити
simply becausethey are not physically able to get their bodiesinto the street.
я розумію, про що йдеться, однак не можу повністю погодитися. Моя бабуся завжди брала участь в протестах, доки могла за віком і здоров'ям. Після вона створила групу у ФБ і почала поширювати матеріали, долучатися до революційного життя дистанційно й онлайн - вона була такою проактивною, що знайшла спосіб навіть у своїх обмежених умовах (як і жінка, що піднімала кулак з ліжка - вона також знайшла свій спосіб)
учас-ницька демократія
це звучить надзвичайно цікаво
Поновлюючи критику андроцентризму,феміністки почнуть боротися за форму життя, яка усу-ває з центральних позицій оплачувану працю і надаєцінності нетоварній діяльності, включно з роботою здогляду. Ця робота, яку досі переважно виконуютьжінки, повинна стати цінованим складником гідногожиття кожного
поки мені ця дилема видається невирішуваною, бо хто саме й за що має платити в цій моделі? роботодавець платить за виконану робочу задачу. якщо працівник_ця отримує зарплату від фірми, тоді доглядальник_ця отримуватиме від держави чи від інших членів родини чи як цей процес має відбуватися?
Мобілізую-чи поствестфальські сили, які залишалися зайвимиу державному капіталізмі, вони взялися за бороть-бу проти несправедливостей без кордонів, маргі-налізованих та проігнорованих у попередню епо-ху.
мені видається це можливим тільки після того, як всередині держави налагоджений процес. Жінки умовної країни з розвиненим феміністичним рухом і встановленою(більше ніж деінде) гендерною рівністю можуть її поширювати відомими собі методами , однак робити це наосліп з країни де з цим є великі труднощі важко.
По обидва боки мріяпро жіночу емансипацію запряжена у віз капіталіс-тичного нагромадження.
попри те, що я вважаю, що ми надто вже загралися в успішний успіх, забувши нахіба гроші були створені (щоб купити необхідне, щоб звільнити час для того що хочеться), мені важко уявити як би це зараз могло бути інакше. Так, ні патріархат, ні капіталізм, не вічні й не кінцеві форми існування людства, але я не маю уявлення як би виглядала гіноцентрична("жіноча") модель побудови світу.
Чи був цей паралельний розквіт фемінізму другоїхвилі та неолібералізму збігом обставин?
я вважаю, що ідеї проходять певну інкубацію. без зерна однієї, інша не змогла б розвинутися - не настав би її час. тож звісно що взаємопов'язані
Для них подолати гендерну несправедливістьозначало покласти край систематичному знецінен-ню роботи з догляду і гендерному розподілу прац
як на мене, то це один з потужних аргументів чому фемінізм необхідний і корисний для всіх. жінкам вигідно отримувати оплату за свою працю. це вигідно родинам. єдині, хто програють - ті чоловіки, які хочуть тримати контроль своїм гаманцем
для більшості феміністок саме їхні держави виступа-ли основними адресатами вимог.
насправді вимоги до держави - це є основа устрою демократичного, коли народ заявляє про свої потреби. тут я приєднуюсь до тих, хто не бачить проблеми в націоналістичному спрямуванні. Часто нація (особливо якщо обрані правильні наративи й "легенди") може підсилити жінок в їхніх прагненнях. Так, у нас побутує "легенда про берегиню", але також є історії про упівок чи можна залізти на антресоль і дістати скіфок, яких називали, можливо, амазонками - і це будуть два різні міти й ставлення.
Розвиваючи протилежний етос гори-зонтальних сестринських стосунків, феміністки другоїхвилі створили цілком нову організаційну практикуросту самосвідомості.
писала вище, але прагнення справедливості й рівноцінності не досягається через урівнювання жінок до чоловіків. Чудово, коли жінки привносять також свої моделі
Крім того, фемі-ністки другої хвилі розширили перелік сфер, де мо-же ховатися несправедливість. Відкидаючи первин-ність класу, феміністки-соціалістки, чорні феміністкита феміністки-антиімперіалістки виступили і протиспроб радикальних феміністок надати гендерові та-кого самого статусу привілейованої категорії.
думаю про те, що "ми" схибили, коли взяли за зразок "чоловічий" тип побудови світу. Так, жінкам необхідне виборче право тощо, АЛЕ вписування себе в рамку капіталістичного андроецнтричного світу - це не та ціль, яка вартує зусиль. Тут мені імпонує стаття з попередньої лекції щодо успішкого успіху як не того вектору, що потребує наслідування
самі по собі похвальні культурні зміни, яким да-ла поштовх друга хвиля, прислужилися легітимаціїструктурних змін капіталістичного ладу, які цілкомсуперечать феміністичному баченню справедливо-го суспільства
справді є така думка і в чомусь вона має рацію, бо наприклад коли ми розширюємо сітку нормальних жіночих розмірів, то автоматично додаємо капіталу тим, хто продає одяг, хто "пускає" різних людей в спортзал тощо.
Люблю опиратися на думку "і_і" замість "або_або". Так, це могло спричинити капіталістичні зсуви, але це не виключає, що наше ставлення загалом також змінилося
For women’s activities andexistence are determined outside them and beyondthe world which is their “place.”
мені важко сприйняти цю тезу, бо водночас я з цим дуже сильно погоджуюсь і відчуваю це сама, але коли ми дивитимемося на світ з позиції "нас пригнічують", то ми ніби залишаємося в позиції знизу. Я прихильна бути вимогливою до світ, бо "права беруть, а не дають". Як на мене то позиція має бути "я займаю своє місце і мені байдуже якщо комусь стає тісно". Також я думаю про те що водночас може бути погано і краще. У фемінізму є багато досягнень попри те, що ще не все зроблено і ще багато проблем потребують вирішення. Мені важливо також сказати й визнати той шлях позаду, який вже пройдено
The only way of knowing a socially constructedworld is knowing it from within
справді ми усі всередині, коли говоримо про світ людей, бо ми є суб'єктами і об'єктами дослідження. Соціальні конструкти конструйовані і деконструйовані нами ж.
Women sociologists stand at the centre of acontradiction in the relation of our discipline toour experience of the world.
дуже важливо, щоб як раз люди, які мають досвід в чомусь, були долучені до дослідження. їх можна назвати заангажованими, але зовнішнє "об'єктивне" спостереження часто є більш заангажованим і зверхнім, ніж погляд зсередини
etc.
мені ця "об'єктивність" дуже резонує з чоловічим баченням світу як універсальним, ніби з позиції дослідника-чоловіка можна легко оцінювати світ об'єктивно, а жінки-дослідниці внесуть в науку хаос і емоції, що є невірним